ЗЛАТАН ІБРАГІМОВИЧ, «АДРЕНАЛІН». ГЛАВА 9. ТРАВМА (АБО ПРО БІЛЬ). ЧАСТИНА 1

ПРОЛОГ
ГЛАВА 1 (частина 1)
ГЛАВА 1 (частина 2)
ГЛАВА 2 (частина 1)
ГЛАВА 2 (частина 2)
ГЛАВА 3 (частина 1)
ГЛАВА 3 (частина 2)
ГЛАВА 4 (частина 1)
ГЛАВА 4 (частина 2)
ГЛАВА 5 (частина 1)
ГЛАВА 5 (частина 2)
ГЛАВА 6
ГЛАВА 7 (частина 1)
ГЛАВА 7 (частина 2)
ГЛАВА 8 (частина 1)
ГЛАВА 8 (частина 2)

Моя ліва рука відрізняється від правої, видно кістку, що стирчить. Це сталося влітку 2009 року. Тур з Інтером у США. Граємо з Челсі, я йду в жорстке зіткнення з Джоном Террі. Різкий біль у лівій руці. Він не проходить.

В серпні того ж року переходжу до Барселони і поясняю їхньому лікарю: «Я знаю, що з цією рукою щось не те».

Знаходять перелом в основі другої кістки кисті. Одразу операція, два гвинти.

Коли я грав за ПСЖ, то пропустив 45 днів через незрозумілу травму. Впевнений, що мені пошкодили сухожилля шприцем, коли лікували гомілковостопний суглоб. Лікарі, звісно, все заперечували, але огляд у Швеції показав, що я, найімовірніше, був правий.

А потім найгірша травма, жахлива, в МЮ. Я не виходив на поле сім місяців, вона змінила мою історію.

Ліга Європи, МЮ — Андерлехт, 20 квітня 2017 року.

30 секунд до закінчення матчу. Я втомився. Дуже втомився. Сезон майже завершено. Моурінью випускає мене завжди, а я ж не з тих, хто просить тренера про відпочинок. Хочу завжди бути в центрі битви.

Стрибаю в боротьбі з захисником, але невірно розраховую приземлення. Гадав, що стрибнув вище. Не очікував, що так швидко торкнуся газону. Коліно, без контролю, рухається неприродньо: назад і вбік. Згинається так, як не має згинатися.

Відчуваю біль, а ще щось дивне — ніби проковтнув язика. Адреналін переповнює мене.

Одразу кажу собі: «Нічого такого. Я — Супермен».

Намагаюся підвестися, але не виходить. Не вистачає сили, баланс втрачено. Намагаюся ще раз. Знову не виходить. До мене біжать лікарі, торкаються коліна і одразу кажуть, що потрібна заміна.

Ок, я піду. Матч вже завершено. Але жодних нош, жодної допомоги, будь ласка. Хочу піти ногами, адже в голові я впевнений — все нормально, нічого страшного не сталося. Проте в роздягальні мене оглядає Даріо. Нічого не каже, просто пригнічено хитає головою. Починаю підозрювати — все погано.

Проте моє его все ще бореться. Я залишаю стадіон без захисту на коліні, не приймаю знеболювальні лікі, які мені дають. Кладу їх до кишені. Супермен.

Приїждаю додому, приймаю вану. Не можу підвестися. Це вперше після травми я зігнув ногу на 90 градусів. Біль жахливий.

Зову Гелену, кричу: «Йди сюди! Йди сюди!»

Вона розгинає мені ногу. Трохи розслабляюся, але біль стає сильнішим. Цього разу Супермен ковтає знеболювальне.

Прокидаюся вранці, стає перед дзеркалом, фотографую коліна, щоб порівняти. Праве набагато більше за ліве, опухле, кругле. Біль нестерпний.

Їду на тренування, без захисту. Я все ще впевнений, що травма не надто серйозна. Розтягнення чи щось таке. Мине. Опухлість — це нормально в такому випадку.

Але результат магнітно-резонансною томографії потужно б’є мені під дих. Порвані хрестоподібна зв’язка та зовнішня бічна, пошкоджено двоголовий м’яз стегна. Треба ще одна консультація, але зрозуміло, що справа дуже серйозна.

Ще до того, як маю остаточний діагноз та повідомляю про нього публічно, телефон Міно починає розриватися. Це хірурги, пропонують свої послуги. Стерв’ятники злетілися.

Міно накидується на відомого спеціаліста з Рима, що оперував багатьох зірок футболу: «Що ти хочеш робити? Ми навіть діагноз ще не знаємо! Як ти посмів дзвонити? Шукай рекламу в іншому місці».

Звісно, Міно говорив трохи інакше, більш яскраво.

Прошу Даріо: «Дай мені трьох хірургів, у яких ти б консультувався».

Питаємо про те саме у десяти людей, яким довіряємо.

Всі повторюють одне ім’я — Фредді Фу, американський лікар. Але всі кажуть, що потрапити до нього неможливо, надто популярний і зайнятий. Зірка світового рівня, має всі відзнаки, які існують. Гуглю його, бачу фото з Обамою. Місто Піттсбург, дякуючи йому за роботу, присвятило Фу дату, як роблять зі святими, — 13 вересня. Кожного 13 вересня там святкують День доктора Фредді Фу.

Я розповідаю про Фу Міно, і за декілька днів той каже збиратися: «Завтра летимо до Піттсбурга. Фредді Фу чекає на тебе».

Міно — не святий, але він здатний на дива.

***

Прилітаємо о четвертій ранку: Я, Міно та Даріо. Одразу їдемо до UPMC, Університету Медичного Центру Піттсбурга. Фредді Фу зустрічає нас на вході, разом з ним Волкер Мусахль, його права рука, та ще шість лікарів.

О четвертій ранку.

Проходжу всі обстеження, які можна пройти. Фу каже: «Повертайтеся о сьомій, тоді поговоримо».

Швидко селимося в готель — і знову до лікарні.

Величезний зал, зашторені вікна. На екрані презентація — динаміка моєї травми, результати обстеження, всі дані, симуляція операції.

Раніше мені пояснили, що потрібні дві операції: перша — на хрестоподібній зв’язці, друга, десь за два місяці, на зовнішній бічній.

Я б втратив дуже багато часу. Шукав хірурга, який зробить все одразу.

Фредді Фу запевнив мене: «Жодних проблем. Мені вистачить однієї операції».

Міні дивиться на мене: «Що скажеш?»

«Я довіряю йому».

«Добре, отже залишаємося тут».

«Опухлість має зійти. Десь за тиждень можемо оперувати», — каже Фу.

Ну ок. Погуляємо Піттсбургом.

За декілька днів Фредді телефонує Міно: «Готуйтеся, о четвертій ранку я заберу Златана».

«Але ж операція наступного тижня, так?»

«Ні. Мені наснилося, що маю оперувати сьогодні». Фредді Фу — дивна людина, як і всі генії.

Коли він говорить, здається, що грає у театрі: жестикулює, робить довгі паузи, цитує вірші, розповідає якісь дикі історії. Наприклад, про шимпанзе.

Фу розповів, що його медичний центр експериментує з новими техніками операцій на хрестоподібних зв’язках. Оперували шимпанзе, у якого проблеми з коліном.

«А як ви зрозуміло, що у нього проблеми?» — здивувався я.

«Він припинив займатися сексом. Раніше — тра рази на день».

«І як операція? Все вийшло?»

«Ага, його подруга задоволена».

«Чудово. Якщо ви вже тренувалися на тваринах, зі мною проблем не виникне».

Фредді Фу не надіслав за мною швидку чи когось з помічників. Він приїхав забрати мене, о четвертій ранку.

Ми поїхали, і я подумав: «Якщо він оперує, як керує автівкою, мені слід нервувати».

Ми ледь не вилетіли в кювет.

Я в останній момент закричав: «Гей, Фредді Фу!»

Він різко повернув кермо, ми залишилися на дорозі.

Таке сталося двічі.

«Все норм, док? Ти впевнений?»

«Ага. Не переймайся».

Як тут не перейматися — за декілька годин ця людина мене оперуватиме!

Справа в тому, що Фредді Фу завжди дуже багато думає, його мозок постійно працює, він живе в своєму власному світі. Здається, з такими людьми краще не сідати в авто. Та не давати їм оперувати…

Я дивлюся на Міно, а той: «Спокійно, спокійно».

Він завжди так каже: «Спокійно, спокійно».

Все готово до операції.

Фредді Фу пише мені щось на коліні. «Що це?» — питаю.

«Мій підпис китайською».

«І нащо?»

«Щоб бути впевненим, що саме це коліно треба оперувати. Знаєш, під час першої тисячі операцій я помилявся майже завжди. А потім навчився». Каже і підморгує.

Я засинаю, операція починається. Триває 2 години 45 хвилин.

Мені розповіли, що моє коліно — як у підлітка, сильне та міцне. Адже до цього я ніколи не мав подібних травм. Гвинтів для фіксації знадобилося шість, а не два-три як зазвичай. Жодних шансів, що зв’язки знову порвуться.

Загалом все пройшло ідеально.

Я хотів одразу повернутися до готелю, адже, як я вже казав, у лікарнях мені важко дихати. Але цього разу було важко зосередитися після анестезії. Відкриваю очі, одразу закриваю. Відкриваю — закриваю.

Так пройшов увесь день, ближче до вечора я нарешті прийшов до тями. Ми поїхали до готелю. І почався ад.

Два тижні я маю залишатися в ліжку, нерухомим. Не можна жодним чином навантажувати ногу. Неймовірні тортури для мене, я ж не звик сидіти на одному місці. Навіть під час відпустки мені важко. Я отримав травму, коли був у чудовій формі. Організм хоче бігати, працювати, а треба лежати. Я немов похований живцем.

Міно бачить, що коїться: «Треба вийти. Давай прогуляємося».

Дає мені милиці, такі, під пахви, але мені важко. Приносить інші, нижчі — не краще.

«Слухай, Даріо, покатай мене на візку».

Той відмовляється: «Ні, світ не має бачити тебе таким».

***

Отже я виходжу з номеру вперше після операції. Міно веде мене до спортзала, але ми швидко повертаємося — я почуваюся недобре. Перед ліфтом втрачаю свідомість.

Зниження рівня цукру. Я білий, мов привид. Міно приносить якийсь джем, годує мене, як дитину.

На третій день я намагаюся пересуватися з милицями. Спотикаюся об люки, врізаюся в двері, хитаюся, кричу на Даріо. Я — зомбі в істериці, адже мій світ змінився в одну мить.

Я не можу грати, бігати, битися, не можу знайти адреналін, від якого залежу. Треба чекати рік. Починаю розуміти, що це означає.

Що мені можна робити в перші тижні — лише напружувати м’яз, що тримати його в тонусі і заново активувати зв’язок між мозком і ногою. Ментальне тренування в ліжку. Напружив, розслабив, напружив, розслабив. І так дві тисячі разів за три години.

За два тижні починаю робити вправи на згинання ноги. Треба зуміти зігнути її максимально за два місяці, адже потім буде пізно. Вона буде рухомою настільки, наскільки ти зробиш її за 60 днів. Треба старатися, але на перестаратися, щоб не перевантажити зовнішню бічну зв’язку.

Я кричу від болю. Міно влаштовує все моє життя, опікується їжею, але одного разу не витримує: «Златане, мене дістав цей Піттсбург. Поясни Фредді Фу, що ми продовжимо відновлення в Маямі».

Хірург дає дозвіл. Тиждень у Маямі, а потім повертаємося до Швеції. Що далі, ви знаєте: тренажери у мене в спортзалі, повернення до Манчестера, помилка через штаб Моурінью, що дуже поспішав, рішення поїхати до США…

Мені було 35, коли мене прооперували. Багато хто думав, що це кінець. Але одразу після операції Фредді Фу пообіцяв журналістам: «Кар’єра Ібрагімовича точно ще не закінчилася. Він довго гратиме».

Фредді був правий.

Він, зрештою, заслужив той день на свою честь.

Далі буде

© Adrenalina. Zlatan Ibrahimovic and Luigi Garlando. Переклад — Юрій Шевченко. 2023

ПІДТРИМАТИ ПЕРЕКЛАД:

Патреон
Банка Monobank
Донат у Телеграмі

Підписуйтесь на мій телеграм-канал ДжанлукаЛападула