ЗЛАТАН ІБРАГІМОВИЧ, «АДРЕНАЛІН». ГЛАВА 5. АГЕНТ (АБО ПРО БАГАТСТВО). ЧАСТИНА 1
ПРОЛОГ
ГЛАВА 1 (частина 1)
ГЛАВА 1 (частина 2)
ГЛАВА 2 (частина 1)
ГЛАВА 2 (частина 2)
ГЛАВА 3 (частина 1)
ГЛАВА 3 (частина 2)
ГЛАВА 4 (частина 1)
ГЛАВА 4 (частина 2)
Літо 2021-го.
Я запропонував послуги ПСЖ, це правда. Але не як гравець. Подзвонив їхньому президенту Нассеру Аль-Хелаїфі: «Якщо не продовжу контракт з Міланом, приїду до ПСЖ і доведу команду ло ладу».
Нассер сміявся, але не відмовив.
Міно також був згодний: «Це твоє місце. Маєш туди поїхати. Крапка».
Міно чудово знав, що між мною та Міланом — особлива хімія, зв’язок, який неможливо зруйнувати. Якби він запропонував мені Реал чи Барселону, то почув би: «Ні, Міно. Мені надто добре в Мілані. Коли мені добре, немає необхідності щось змінювати».
Я вже казав — не маю нічого доводити, повинен лише відплатити за те, що мені дали. Допомогти хлопцям, зробити їх сильнішими, аби в майбутньому вони могли підняти Мілан ще вище.
Райола не намагався розлучити мене з Міланом, знав, що це неможливо. Але ми з ним зійшлися на думці, що роль директора в ПСЖ — те що треба, коли мені не запропонують новий контракт.
Так думали і гравці ПСЖ, з якими я спілкувався.
Один сказав: «Златане, лише ти можешь довести команду до ладу, налагодити дисципліну».
Інший: «Златане, якби ти був тут, нічого подібного в роздягальні не відбулося би».
Проект мені подобався, але не настільки, щоб зникли страх та паніка від думки про завершення кар’єри гравця. Одна справа — сказати, інша — зробити. Я приїхав би до Парижа, дивився би на тренування команди і постійно питав себе: «Чому я закінчив?»
Тож я продовжив контракт з Міланом. Втім, якщо завтра з’явиться конкретний варіант, можливо, мені вже буде легше піти. Хоча жодна інша робота не дасть того адреналіна, який я отримую на полі. Міно вже анонсував: «В майбутньому Златан стане функціонером».
Що ж, це правда — я хотів піти до ПСЖ спортивним директором.
Пізніше Нассер дуже розлютився на мене.
Подзвонив мені: «Златане, не можу повірити, що ти порадив Мбаппе перейти до Реала».
Я міг би заперечувати, присягтися, що це брехня, але я — чесний: «Так, Нассер, було таке».
«Нащо?!»
«В ПСЖ не вистачає дисципліни, а Мбаппе вона потрібна, щоб прогресувати, зробити наступний крок. У Парижі це неможливо, поруч немає потрібних людей».
Треба аби на полі всі бігли, ніхто не запізнювався на тренування, не дозволяв собі робити, що хоче.
Якби я був там, то не просив би щось робити — я б наказував.
Не маю нічого проти Леонардо. Він навіть мені подобається. Це він привів мене до ПСЖ. Але я знаю, в чому між нами відмінність. Я не прошу, а наказую.
Історія ПСЖ змінилася за 48 годин. Вони були звичайним клубом, а перейшли на новий рівень. Втім, якщо в клубі немає сильного керівника, всі ці зірки стають некерованими.
Розповім вам про ПСЖ.
Чи платять там зарплату? Так.
Чи виграють вони чемпіонат? Так.
Чи гарно живеться у Парижі? Так.
У складі сорок гравців, ніхто не хоче йти, навіть ті, хто не виходить на поле. Бо їх все влаштовує.
Зі мною всі отримували б те, що заслуговують. Якщо я тобі плачу, а ти не даєш мені максимум — не можеш лишатися у команді. Це — дисципліна.
Моя порада Мбаппе: «Намагайся піти».
Моя порада Нассеру: «Намагайся втримати його».
Дві чесні поради. Я сказав те, що думав, як завжди.
Я познайомився з Мбаппе на весіллі Верратті, він тоді спитав мене: «Златане, як гадаєш, що мені робити?»
«На мою думку, маєш перейти до Реала, щоб побачити клуб з іншою філософією, з іншими правилами поведінки».
Гравець вчиться цінностям у оточення, у чемпіонів, які навколо. В ПСЖ багато зірок, але мало жертв, тому що вони непотрібні. Команда використовує половину потенціала, цього вистачає, щоб вигравати. Якщо верхівка піраміди слабка, то й основа — також.
Гравець отримує наказ, каже «Ок, добре». Потім жаліється Нассеру, той стає на його бок. Виходить, спортивний директор — ніхто.
Але якщо спортивний директор — це я, і гравець намагатиметься поводитися таким чином… Це буде останнє, що він зробить. Гарантую.
***
Я розповім вам, як потрапив до ПСЖ гравцем.
Літо 2012-го.
Зустрічаємося з Галліані в офісі, спілкуємося, кажу йому: «Мені добре в Мілані. Я не піду».
Потім наказую Міно: «Не дзвони мені під час відпустки. Залиш у спокої. Забудь мій номер».
Коли тобі дзвонить агент чи спортивний директор, то він не хоче спитати, як твоя відпустка. Причина завжди одна — трансфер. А я вже вирішив, що залишуся в Мілані.
За три тижні я повертаюся додому з рибалки, вмикаю телефон. Шість дзвінків від Міно.
Гелена каже: «Міно тебе шукає».
Тож він дзвонив навіть їй. Щось важливе…
Але я йому не дзвонитиму. Не хочу йти з Мілана. Мені добре в Мілані.
Зовсім нещодавно я мав неприємний досвід у Барселоні — йшов за мрією, і ця мрія ледь не знищила мене. Так, мені постійно хочеться змінювати декорації, але міланські видавалися мені найкрасивішими за всі інші.
Коли Міно заряджений, він нагадує бізона. Він дзвонить мені впродовж усього дня, доводиться відповісти: «Я ж сказав тобі — не дзвони!»
«Хотів дізнатися, як ти».
«Як я? Припиняй. Не дзвони мені, я знаю, чого ти хочеш».
Але я навіть не здогадуюся, про який клуб йде мова. Ме це не цікавить.
«Скоро буду в Швеції», — Міно йде в атаку.
«Навіщо?»
«Нам треба поговорити».
«Але ж я не в Швеції».
«Я знаю, що ти там. Прилітаю ввечері, побачимося».
«Ну добре».
Міно прилітає з юристами. Каже: «Твоє майбутнє — не в Мілані. Подзвони Галліані, спитай у нього. Вони не мають грошей, щоб платити зарплати. Твоє майбутнє — Парі Сен-Жермен».
«Парі Сен-Жермен?»
«Парі Сен-Жермен».
Вони вже підписали кілька сильних гравців: Тіаго Мотту, Максвела, Пасторе…
Я миттєво уявляю собі цей трансфер — стою у футболці ПСЖ на полі маленького провінційного стадіону, матч чемпіонату Франції. Ця картинка не провокує прилив адреналіну. Жодних емоцій.
«Та ні, не поїду я до Парижа».
У цей момент дзвонить Леонардо: «Златане, ми на тебе чекаємо».
«Послухай, Леонардо. Я буду відвертим з тобою. Не бачу себе на виїзді, на маленькому стадіоні з двома тисячами людей на трибунах. Це не для мене. Я звик грати перед 80тисячною публікою, яка обожноє мене чи ненавидить. В обох випадках я в захваті. Пробач, але твоя пропозиція не збуджує».
Леонардо — красень. Він не намагався зробити вигляд, що я неправий. «Все так. З цим допомогти не можу, доведеться звикнути до маленьких стадіонів. Але я запевняю тебе, ПСЖ — це майбутнє. Ми інвестуватимемо багато, створимо новий світ, кинемо виклик найкращим клубам світу».
Кладу слухавку.
Маю сумніви. Вони наполягають, я опираюся. Але якщо Міно щось собі придумав, його вже не зупинити. Він пре, мов танк. А ще Міно дуже розумний, вміє знайти потрібні слова.
Він не сказав, що у ПСЖ дуже багато грошей. Почав розповідати мені про майбутнє, про плани, інвестиції, бачення, гравців, яких вони хочуть придбати.
І лише останнє питання: «Скільки хочеш заробляти?»
Зазвичай у контракті прописують зарплату та деякі бонуси: житло, оплачувані переїзди, всяке таке.
Я трохи подумав: «Хочу ось стільки, а ще це, це, це…»
Прошу все, що спадає на думку. Міно занотовує, виходить повна сторінка бонусів.
Моя стратегія зрозуміла — це вони мені відмовлять, адже я вимагаю забагато.
«А чи не хочеш байк, аби іздити містом?» — питає Міно жартівливо.
«Чудова ідея! Давай додамо ще й байк».
Він не здається: «Поговорю з Леонардо і повідомлю тебе про результати».
Я абсолютно спокійний.
За 20 хвилин Міно повертається: «Все буде. Навіть байк».
Тобто я маю перейти до ПСЖ. Я дав слово, а моє слово важливіше за підписаний контракт.
Дивлюсь на Міно: «Тож усе вирішено? Летимо до Парижа? Ти впевнений? Це те, що нам потрібно?»
«Златане, доведеться. Мілан тебе вже продав».
«Тобто?»
«Берлусконі та Галліані продали тебе і Тіаго Сілву до ПСЖ. Пов’язали бант, назвали ціну і таке інше».
Нарешті мені відкрили очі: «Готуй контракт».
Я бився за те, щоб залишитися в Мілану, а Мілан відправив мене до Франції, не повідомивши. Зустріч з Галліані була фарсом, так само, як його обіцянка не продавати мене.
Ми не спілкувалися декілька місяців.
Спочатку вони мали намір продати когось одного: або мене, або Тіаго Сілву. Інший перейшов би до ПСЖ за рік. Але все ж таки вирішили, що це буде одна угода.
Берлусконі виправдовувався так: «Краще з’їcти лайна один раз, ніж двічі».
Я приїжджаю до ПСЖ і опиняюся в пеклі. Це не був той багатий організований топ-клуб, яким він є зараз.
Якийсь мужик дає мені сумку і каже: «Ось ігрове спорядження на весь сезон. Маєш брати його з собою кожного разу».
«Друже, ви не зрозуміли. Я нічого не братиму. У роздягальні перед кожним тренуванням, перед кожним матчем має бути форма, свіжа, випрасувана, пахуча».
У клубі було три завгоспи та три фізіотерапевти — на 25 гравців. Тренувальні поля жахливі. Іноді газон настільки поганий, що доводилося переходити на синтетику.
Повар питає: «Що хочеш на завтра, м’ясо чи рибу?»
«Не знаю, завтра скажу».
«Маєш обрати зараз, ми починаємо готувати сьогодні ввечері».
Дивлюсь на нього здивовано: «Мені потрібна свіжа їжа. Якщо я не підготуюся найкращим чином, то не зможу зіграти найкращим чином. Розумієш?»
Це було жахіття для того, хто прийшов з Мілана, суперорганізованого клубу. Ті, хто зараз грає в ПСЖ, навіть не можуть уявити, як все починалося.
Було важко знайти житло: то занадто маленьке, то мені не до вподоби. Тож ми жили в готелі — дуже розкішному, дуже дорогому, але це проблеми ПСЖ, не мої. Я обираю, де живу — це був один з пунктів контракту.
Але тому готелі також зупинилися Кім Кардаш’ян і Каньє Вест. Кожного разу перед входом я бачив декілька десятків папарацці — не надто зручно.
Потім ми переїхали до квартири біля Єлисейських Полів, але там було занадто гучно. Після восьмої вечора — просто жах.
Урешті-решт знайшли щойно відреставрований дім біля Тріумфальної Арки, поруч з Авеню Віктора Гюго, в дуже спокійному районі. Там було чудово. ПСЖ винайняв три квартири: для мене, для гостей і для Даріо, мого фізіотерапевта, з яким я познайомився в Мілані. Він став частиною моєї сім’ї, навіть Різдво постійно святкував з нами в Швеції.
В команді були італійці, Верратті та Сірігу, інші хлопці, які грали в Серії А: Пасторе, Лавессі, Тіаго Сілва. Ми багато спілкувалися італійською, французам це не подобалося.
Маю визнати, Леонардо — красень. Впродовж року він створив команду, яка чудово грала, якої боялися.
Моя остання думка перед ти, як залишити ПСЖ, за чотири роки: «Вони виграють Лігу чемпіонів. Не зупиняться, поки не виграють».
Далі буде
© Adrenalina. Zlatan Ibrahimovic and Luigi Garlando. Переклад — Юрій Шевченко. 2022
ПІДТРИМАТИ ПЕРЕКЛАД:
Підписуйтесь на мій телеграм-канал ДжанлукаЛападула
