ЗЛАТАН ІБРАГІМОВИЧ, «АДРЕНАЛІН». ГЛАВА 3. СУПЕРНИК(АБО ПРО ВІЙНУ). ЧАСТИНА 2
ПРОЛОГ
ГЛАВА 1 (частина 1)
ГЛАВА 1 (частина 2)
ГЛАВА 2 (частина 1)
ГЛАВА 2 (частина 2)
ГЛАВА 3 (частина 1)
Суперники бувають різні. Жорсткі, але чесні. Такі, що навмисно прагнуть зашкодити. Провокатори, які чудово знають — якщо дійде до бійки, нічого не станеться, адже втрутяться арбітр та інші гравці. Ті, хто не боїться переносити конфлікт до роздягальні.
Але найстрашніші — хороші спокійні хлопці, які втрачають контроль і перетворюються на звірів. Вони найнебезпечніші, адже ніколи не знаєш, чого від таких очікувати.
Приклад — Франческо Тольдо.
Франческо — найдобріша людина в світі, дуже чемний, завжди в гарному настрої. Я не міг уявити, що він здатний нашкодити навіть комару.
Але потім сталася бійка в Валенсії, в 2007 році, під час матчу Ліги чемпіонів.
Тольдо намагався відтягнути Бурдіссо від іспанців. Але поки він тримав Ніколаса, підійшов Наварро і врізав Ческо по носу. Страшно навіть згадувати.
Франческо не бачив, хто бив. Спустившись до роздягалень, він пішов розбиратися. Перед Тольдо стояли 15 чоловіків. Я подумав, що при першому супротиві Ческо розвернеться. Але ж він пройшов повз усіх, ніхто не зміг його зупинити. Навіть охоронці.
Тольдо зайшов до роздягальні Валенсії у пошуках того боягуза. Наляканий Наварро замкнувшся в туалеті. Тож з такими, як Тольдо, варто бути обережними.
Інший приклад — Патрік Вієйра.
Матч між Баварією та Юве.
Ван Боммель грає брудно, б’ється, багато говорить, провокує. Патрік не каже йому ані слова. Але після гри мовчки йде до роздягальні Баварії, аби навчити Ван Боммеля, як треба поводитися.
Таких, як Патрік, краще не чіпати.
***
Неста, Каннаваро, Тюрам, Тіаго Сілва. Я боявся не захисників, які мене били, а тих, що не давали мені побачити м’яч.
Йшов пас на мене, я вирішував, в якому напрямку зробити ривок, але вони вже бути там — чекали, з м’ячем. Я був потужнішим за них, технічнішим, але цього не вистачало, аби випередити швидкість їхньої думки.
Тіаго Сілва, можливо, був найкращим з усіх, але Неста також мав повний комплект: якість, менталітет, характер.
На тренуваннях в Міланелло він кидав мені виклик і мотивував. Якщо я забивав у тренувальному матчі проти нього, Сандро не надавав цьому значення: «Тобі пощастило». Або: «Ну це моя помилка».
Він не хотів дати мені можливість радіти, не визнавав мої заслуги. Я накручувався і давав максимум — чудові виходили тренування.
Але якщо треба обрати ідеальну пару захисту з моїх команд, я назву Тюрама та Каннаваро. Як дует вони були ідеальні. Дуже підступні, чудово взаємодіяли, доповнювали один одного. Немов кам’яна стіна.
***
Тренер не може піти на тебе в підкаті, але має інші засоби зупинити.
Суперничати з Моурінью — це завжди шоу.
Я грав за ПСЖ, він тренував Челсі. Говорив зі мною протягом всього матчу. Моур створює тобі більше проблем, аніж його гравці.
Мене бісить, що я не знаю, які слова Жозе тоді сказав Гвардіолі у півфіналі Ліги чемпіонів 2009/2010 між Барселоною та Інтером.
Я був у поля, готовий вийти на заміну. Гвардіола поруч, давав команді поради щодо тактики. Аж тут до нас підійшов Жозе і щось прошепотів Пепу, аби збити того з пантелику.
Мене й досі цікавить, що він сказав. Я був надто зосереджений на грі, нічого не почув.
Моур — жахливий.
Чудово, що він знову в Італії, тренує Рому.
Ще один тренер, який умів мене мотивувати, — Гаттузо.
Мілан грав з Наполі, ми з Ріно гарно розважилися. Постійно стібали один одного.
«Гей, Ріно, сідай вже! Маєш чудовий вигляд, коли сидиш».
«Закрий рота, брудний слов’янин».
«Сам закрий, поки я не відлупцював тебе».
Грати проти Ріно — справжнє кіно. Коли ми були разом в Мілані, він жартував наді мною, а я опустив його у кошик зі сміттям, вниз головою. Цю історію всі знають.
Аллегрі сильно змінився з того часу, як ми познайомилися десять років тому. Він став впевненішим, це відчутно з його поведінки, з того, як він говорить.
Пам’ятаю матч між Міланом і Арсеналом у 2012-му.
У першій гри ми перемогли 4:0, на другу Макс включив до заявки трьох воротарів. Чому? Галліані прийшов на тренування, обидва голкіпери отримали травми, третього не було. Такий собі забобон.
Ми зганьбилися, проиграли 0:3, ледь не вилетіли. В роздягальню Аллегрі зайшов у чудовому настрої.
Я закричав на нього перед усіма: «Ого, ти задоволений! Браво! Як можна бути задоволеним після поразки 0:3?!»
«Ти б краще думав про те, щоб взяти на себе відповідальність на полі. Сьогодні ти обісрався», — відповів Макс.
«Це ти обісрався! Посадив до запасу двох воротарів!»
Говорити все в обличчя — завжди найкращий варіант. Стосунки у нас з Максом завжди були хороші. Ми поважали один одного. Я вражений, що зараз Аллегрі такий впевнений у собі, нахабний, у гарному сенсі. Подивіться на нього під час прес-конференцій, груди — колесом.
Але ж не варто забувати, чому він став таким — завдяки моєму Мілану. Завдяки скудетто, яке виграв з тією командою. Це стало його квитком у майбутнє, відкрило шлях до великих клубів. Він показав, що може перемагати, тепер це всі знали. Хоча з точки зору тактики він не був генієм, Макс чудово працював з роздягальнею, він розумний, сильний політик.
Втім, дещо мені не сподобалося. Макс відмовив Реалу. Я знаю, що він мав пропозицію. Чому обрав надійний варіант з Ювентусом, а не кинув собі виклик? Це рішення багато говорить про те, яка він людина.
Будь сміливим, їдь до іншої країни, вчися, постарайся побачити, що таке працювати в нових умовах, там, де складніше. Пройди крізь вогонь, зроби, як Анчелотті, який перемагав всюди і з кожною перемогою ріс завдяки новому досвіду.
Я міг довго залишатися в Аяксі, в Юве, але кидався в бій, щоб вчитися та стати найкращим. В Швеції я грав лише за молодіжку, потім назавжди поїхав з рідної країни, туди, де іноземцю дуже складно.
Аллегрі зробив простий вибір, обрав менш ризикований варіант і залишився в Італії.
Було б цікаво, якби ще й Конте лишився і спробував стати чемпіоном з Інтером, що став слабшим. Велич битви визначає не результат, а сміливість. Такий як Антоніо не може бути коментатором, тож я радий, що він знову в ділі, очолив Тоттенгем.
Прикро, адже з Конте та Гаттузо Серія А були б ще більш видовищна. Моурінью, Саррі, Аллегрі, Спалетті, Піолі. Оце шоу!
***
Є одна відеогра, там проти мене 99 суперників, і я перемагаю. Ми на острові, полюємо один на одного, залишається живим лише переможець.
Я відкрив її для себе в Манчестері. Діти грали, я дивився — якийсь мультфільм для малечі. Відмовлявся грати з ними, але Максі та Вінсент провокували: «Ти ж ніякий, на Острові помреш за п’ять хвилин».
«Добре! Я навчуся, тренуватимусь, а потім подивимось».
Тож я підсів. Ця гра — стратегія, битва, рефлекси, адреналін. Коли на екрані з’являвся напис «Перемога», я шаленів, святкував, як божевільний. Переміг усіх, вижив на Острові, я — найкращий!
Коли програвав останньому супернику, іноді кидав джойстик у стіну чи ламав навушники.
Отже одного дня діти не витримали: «Тату, ти занадто агресивний, ми з тобою більше не гратимемо».
Ми часто грали, як команда, а коли вилітали, я звинувачував їх. Створював тиск навіть у відеогрі.
Я часто грав вночі, з одноклубниками. Заходив до чату під анонімним ніком. Якщо мене впізнавали — «Та це ж Ібра!» — тікав і йшов вбивати в інше місце.
Потім охолов, пристрасть зникла. Але у цій грі я відчував той самий дух, з яким виходжу на поле. Нафіг усіх, є лише один переможець.
Далі буде
© Adrenalina. Zlatan Ibrahimovic and Luigi Garlando. Переклад — Юрій Шевченко. 2022
ПІДТРИМАТИ ПЕРЕКЛАД:
Підписуйтесь на мій телеграм-канал ДжанлукаЛападула
