ЗЛАТАН ІБРАГІМОВИЧ, «АДРЕНАЛІН»
Я люблю бити через себе.
Люблю бити по м’ячу, що летить високо.
А перед тим, як впасти на газон, головою вниз, роздивляюся навколо.
Бачу всіх — одноклубників, арбітрів, глядачів — перевернутими.
Це ексклюзивна точка огляду, привілейована. Тільки моя.
Я присвячую цю книгу тим, хто любить ставити все з ніг на голову, порушувати правила, прогнози.
Тільки рухаючись за своїми інстинктами, будучи впевненим у собі, самовідданим і наполегливим, можна мати свою точку зору.
Привілейовану та ексклюзивну.
ПЕРЕД МАТЧЕМ (АДРЕНАЛІН І БАЛАНС)
Мілан, понеділок, 4 жовтня 2021 року.
Ок, здаюсь.
Мені 40.
Я — бог, але бог, що старішає.
Нарешті я визнаю це. Визнаю — моє тіло вже не те, що раніше. Я роками ігнорував сигнали, які надсилав мені організм, але все-таки вирішив прислухатися. Я вже не можу дозволити собі постійні ривки, як у молодості. Якщо я втомлююся, якщо мене б’ють, то на відновлення потрібно більше часу. Я адаптую гру до свого нового тіла. Більше не проводжу весь матч у серці штрафного майданчика, де свистять кулі. Часто опускаюсь глибше, допомагаю з організацією гри. Тепер я більше працюю заради чужих голів, а не своїх. Не час виносити себе напоказ. Я вже виграв те, що мав виграти. Зараз мені подобається надихати, допомагати рости молодим одноклубникам.
Мені 40 років, маю двох синів. Вони не діти, а підлітки. У такому віці, як правило, час підбивати перші підсумки.
У цьому сенс моєї книги.
Я довго вдавав, що не звертаю уваги на день народження, який наближається. Намагався не думати про цифру 40, але вчора ввечері побачив її — величезну червону, на весь фасад готелю.
У цьому миланському готелі моя дружина Гелена організувала вечірку-сюрприз. Я був дуже зворушений. Зібралися найдорожчі мені люди, друзі з усього світу. Легенди футболу, тренери, навіть гравці, з якими конфліктував на полі. Я зовсім не очікував побачити їх усіх у одному місці.
Усе пояснив Ріно Гаттузо: «Ти завжди був справжнім, навіть коли бив їх. Тож вони тут».
Гелена — найкраща. Вона все організувала потай, вийшов чудовий подарунок. Адже зазвичай подарунки роблю я.
Я багато разів розповідав, як виїхав із Рузенгорда, щоб стати великим футболістом. Я виріс із м’ячем Select у ногах, обігруючи кожного, хто опинявся на моєму шляху, у Саду троянд (Рузенгорд), де зібралися іммігранти з усього світу. Достатньо було іскри, щоб спалахнула бійка. Цей клаптик землі був моєю футбольною школою, там я навчився трюкам, завдяки яким став Іброю.
Мої батьки швидко розлучилися. Мама «вмирала» на роботі, щоб наповнити тарілки, холодильник батька часто був порожнім. Я сам брав те, чого не вистачало. Крав велосипеди та одяг, бо в школі мене діставали. Я завжди носив футбольні гетри, а не звичайні шкарпетки, та спортивний костюм Мальме.
М’яч витягнув мене з гетто і привів до іншого життя. Я переїхав до Амстердама, купив перший Porsche, познайомився з Міно Райолою, моїм агентом. Він і Хелена — найважливіші люди в моєму житті.
Міно — набагато більше, ніж просто агент. Друг, брат, батько. Він проклав курс моєї кар’єри та моїх тріумфів. Допоміг у найскладніші моменти, вирішив тисячі проблем. Чим гірше мені було після травми, тим ближчим він був.
Міно перевіз мене з Нідерландів до Італії, потім до Іспанії, Франції, Англії, США і знову до Італії.
Гелена завжди була більш зрілою та відповідальною, ніж я. Вона допомогла мені замислитися, навчила розуму, прищепила гарний смак. Гелена знає, як розпізнати красу, як її створити. Має особливий талант. Це було її професією й буде, коли я закінчу грати. За багато років вона значно пом’якшила мій дикий характер і подарувала найдорожче у світі — моїх синів.
Гравця Ібру знають усі, людину Ібру — ні.
Я постараюся розповісти про нього зараз, на середині шляху, між моєю історією футболіста, яка добігає кінця, і невизначеним майбутнім, яке наближається. Ця книга, як і я зараз — серед двох світів.
Кожен розділ починається з розповідей про футбол і закінчується думками про повсякденне життя: від голів до щастя, від арбітрів до справедливості, від асистів до дружби, від травм до смерті.
Я не ховаюсь, не граю роль. Усе, як сказав Гаттузо. Наприклад, чесно зізнаюся, що мені тривожно від думки про закінчення кар’єри. Що ближче цей момент, то страшнішим стає майбутнє. Де я знайду адреналін, який дає мені протистояння з К’єлліні?
«Адреналін» — назва книги та ключове слово в моєму житті.
У всьому, що я роблю, я знаходжу виклик, щоби взятися за справу з максимальною пристрастю. Так завжди було, і так завжди буде. Я потребую адреналіну.
У 40 років, із двома дорослими дітьми, у мене вже інші джерела адреналіну. Тому що потреби змінились. Раніше я стартував на арбітрів, тепер їм допомагаю. Учора мені подобалося запалювати, бути уособленням однієї команди, тепер я виступаю в Санремо й не приховую емоцій від того, що мене люблять італійці. Але коли навколо дуже багато людей, мені важко дихати. Тоді я виводжу з гаража один зі своїх скарбів, виїжджаю на дорогу, тисну на газ і мчуся вперед. Або збігаю в ліс у пошуках свободи. Я шукаю людей і водночас уникаю їх.
Це не єдина суперечність, яку я визнаю в собі. Вони завжди були, вони є частиною мого характеру. Але в 40 років я намагаюся контролювати їх. А ще я навчився контролювати свої реакції. Навряд чи захисник зараз зможе спровокувати мене, як було на старті моєї кар’єри. Я більше не слідую за інстинктами. Став більш врівноваженим. Гадаю, завдяки часу, Гелені, Міно. Я шукаю баланс у всьому, що роблю. У тому числі у вихованні дітей — компенсую дисциплінованість м’якістю.
Слово «баланс» часто спадає мені на думку. Якщо раніше був лише адреналін, то тепер — адреналін та баланс.
Це не проповідь, а щоденник 40-річного чоловіка, який підбиває підсумки минулого й дивиться прямо в очі майбутньому — так, наче це його суперник.
© Adrenalina. Zlatan Ibrahimovic and Luigi Garlando. Переклад — Юрій Шевченко. 2022
ПІДТРИМАТИ ПЕРЕКЛАД:
Підписуйтесь на телеграм-канал ДжанлукаЛападула
