ЗЛАТАН ІБРАГІМОВИЧ, «АДРЕНАЛІН». ГЛАВА 4. М’ЯЧ (АБО ПРО ЛЮБОВ). ЧАСТИНА 2
ПРОЛОГ
ГЛАВА 1 (частина 1)
ГЛАВА 1 (частина 2)
ГЛАВА 2 (частина 1)
ГЛАВА 2 (частина 2)
ГЛАВА 3 (частина 1)
ГЛАВА 3 (частина 2)
ГЛАВА 4 (частина 1)
Вінсент завжди був поряд зі мною, завжди відчував себе захищеним. Це ми вперше розлучилися, але я думав, що залишуся в Мілані лише на півроку. Якби знав, що продовжу контракт, взяв би родину з собою.
Але, маю визнати, в цьому був і плюс — я зменшив тиск на синів.
Я ніколи не скажу: «Ви маєте стати професійними футболістами». Ніколи.
Проте я кажу: «Якщо матимете можливість стати футболістами і хотітимете цього, робіть все можливе, в кожному матчі, на кожному тренуванні, аби досягти мети».
Коли ми жили в Лос-Анджелесі, я три години вів авто, щоб відвезти їх на тренування та забрати.
Я був з ними чесний: «Хлопці, я не можу гаяти час. Возитиму вас на тренування, тільки якщо ви готові давати там максимум».
Те саме з тхеквондо — обидва отримали чорний пояс.
«Відведу вас у зал, тільки якщо ви готові давати 200 відсотків, інакше це марнування часу. Тоді краще лишайтеся вдома, читайте книги».
І так у всьому, не лише в спорті. У тебе добре виходить? Не виходить? Не має значення. Коли ти зайнятий якимось ділом — нехай на годину-дві — то маєш віддавати всього себе. Це моя філософія.
Цю філософію я застосовую в Мілані.
Якщо на тренуванні та працюєш задовільно, у тренувальному матчі граєш проти мене не в повну силу, ти псуєш і своє тренування, і моє. Не допомагаєш мені стати кращим.
Ти маєш давати максимум, тоді і я буду змушений давати максимум. Ти зробиш кращим мене, а я — тебе. Якщо тренуєшся, як лайно, то сиди вдома. Ти шкодиш собі та іншим. Так я змінив менталітет Мілана.
Але часто виникає проблема. Я розумію, що ставлюся до Макса та Вінсента не як до синів, а як до футболістів. Гелена попереджає мене: «Будь обережний, ти ж маєш також показати, що любиш їх».
Вона має рацію, потрібний баланс. Гелена знає це, адже, коли Максу та Вінсенту погано, вони йдуть до неї, а зі мною завжди хочуть видаватися сильними, як я.
«Тато, я скучив».
Коли Вінсент це вперше сказав, я хотів одразу повернутися додому. На полі мені вже нічого доводити. Я тут, аби давати, а не брати. Аби допомагати. Я так багато зробив за свою кар’єру, що тепер мені хочеться надихати інших, робити їх сильнішими.
Але футбол — це моя пристрасть, моє життя. Без футболу я порожній.
Я вже казав, як жахаюся нормального життя, де кожний крок не буде запланований. Вільного життя, без розуміння, що робити, без контроля над майбутнім. Тому я продовжив контракт з Міланом ще на рік і навіть не порадився з Геленою.
Вона не розлютилася, але сказала: «Ти мав обговорити це зі мною. Будеш жити в Італії, ми — в Швеції, тому треба спланувати, як би будемо бачитися, як вирішувати практичні питання».
Знаю, був егоїстом, думав лише про свій страх закінчення кар’єри. Відстрочив момент прощання, який мене лякає все більше й більше. Треба було поговорити з Геленою, поміркувати над всіма можливими варіантами: все ж таки піти з футболу, повернутися до Швеції, залишитися в Мілані, перейти в інший клуб.
Але я думав лише про футбол, завдяки якому кров та адреналін рухаються моїми венами, який наповнює повітрям мої легені, дає відчути себе живим. Думав про 80 тисяч вболівальників, які повернуться на Сан Сіро, мій стадіон, і дозволять мені знову бути левом на арені.
Але коли твій син каже, що скучив, все навколо розвалюється. І навіть така людина, як я, перетворюється на звичайного батька.
Вінсент вбив мене цими словами.
Тож я сказав Гелені: «Приїжджайте негайно».
Наступного ранку вони були в Мілані.
Вінсент одразу захотів побачити тата.
Гелена пояснила йому: «Він тренується в Міланелло, це далеко. Зачекаємо на нього вдома».
Але Вінсент не хотів чекати. Він змусив Гелену взяти таксі від аеропорту до бази.
Ми провели разом кілька днів, потім Максиміліан поїхав до Трентіно, з молодіжкою Мілана. Він радий побути зі мною, але ще більше радіє, коли грає. Увійшов до мого світу.
Тож я запропонував йому: «Поїдь на збори на десять днів, побачиш, як я живу: тренування, готель і таке інше. Познайомишся з новими одноклубниками. До того ж у горах добре».
Вінсент залишився зі мною в Мілані, а потім повернуся до Швеції з мамою. Вони прилетіли до Стокгольма о п’ятій години вечора, і він одразу хотів поїхати на тренування.
«Воно починається о 17:30. Ми не встигнемо», — відповіла Гелена.
«Давай спробуємо», — наполягав Вінсент.
«Поки доберемось, тренування закінчиться».
«Байдуже, мені вистачить п’яти хвилин».
Гелена здалася і відвезла його.
Вінсент також увійшов до мого світу.
Гелена прилетіла за Максом без Вінсента, він того вікенду мав гру. Я скучаю за ним, але розумію, що футбол — неймовірна пристрасть. Я радий, адже мої діти не росли без догляду, як я в Мальме — коли хотів, тоді й грав. Вони з раннього віку були під контролем, під захистом, але росли, ставали більш вільними і завдяки футболу отримали друзів, навчилися розуміти цінності, якими живе роздягальня.
Обидва грають за Гаммарбю. Вони потрапили до команди не через те, що є синами Ібрагімовича. Пройшли перегляд, як усі інші, під прізвищем моєї дружини.
Їх взяли за те, що вони показали впродовж двох тижнів перегляду. У них з’явилося багато друзів. Це їхній дім, їхня роздягальня.
Вінсент на полі дуже розумний. Я не кажу це, бо він — мій син. Тренери були вражені: «Він грає, як дорослий. Дуже зрілий на свої роки. Дуже». Це правда.
Якщо я питаю його, як пройшло тренування, Вінсент каже: «Добре, тато, сьогодні я жодного разу не втратив м’яча». Я був інший: «Добре, забив гол, блискуче пішов у дриблинг, бив через себе…» Ні. «Жодного разу не втратив м’яча». Я в його віці, як всі хлопці, прагнув вразити друзів і показати, що кращий за всіх. Вигадував фінти, циркові прийоми з обдертим Select.
Вінсент — павук у центрі павутиння, який керує грою всієї команди. Він шостий номер, завдяки йому м’яч рухається. Він не намагається зіграти ефектно, діє просто — це майже завжди приносить більше користі. Якщо забиває — радіє. Якщо допомагає забити партнеру — ще більше радіє. Його тренер правий — Вінсент грає, як дорослий.
Максиміліан також півзахисник, але зовсім інший. Він сильний потужний, випереджає всіх, бігаючи від штрафного до штрафного. Інколи думає, що він — Роналдіньйо, більше грає на атаку. Інколи стає Погба, опускається нижче. Максиміліан ще має зрозуміти, яка позиція для нього найкраща.
***
Шкільні справи — на Гелені. Я можу хіба що допомогти з математикою, завжди обожнював числа. А з того моменту, як Мальме кинув мене на гроші, числа стали для мене ще важливіші.
Мені завжди подобалося розв’язувати рівняння та вирішувати приклади у пам’яти, без аркушу та ручки. В школі я знав відповідь, але не міг пояснити, як прийшов до неї. Своїх дітей я також навчив вирішувати все у пам’яті.
Отже головна по школі — Гелена. Вона все мені розповідає, адже я хочу все знати про Макса та Вінсента. Якщо сталося щось серйозне — це вже моя справа. Але я ніколи не робив драму з поганих оцінок. Слухайте, ані я, ані Ейнштейн не були зірками в школі.
Я не торкнувся синів й пальцем. Сам частенько отримував на горіхи від матері, але то були інші часі, інша ситуація — жінка з п’ятьма дітьми, проблемами вдома, постійним стресом через нестачу грошей. Але всі ті удари ополоником по голові не завадили мені рости щасливим і досягти успіху.
Тоді удари батьків були нормальним явищем.
Для мене дисципліна дуже важлива. Мої діти мають поважати мене, але не боятися. Втім, також мають знати, що буде, якщо вони припустяться помилки. Не хочу повторювати 50 разів: «Це недобре, це недобре». Якщо я сказав один раз — має бути досить.
Те саме на тренуваннях.
Наприклад. Ми йдемо в гори, 300 км шляху. Ми з хлопцями на гірський байках, Гелена — на електровелосипеді. Підйом важкий, навіть мені з Максом складно. За 40 км у Вінсента починають боліти спина та прес, але він не хоче здаватися. Має йти вперед, адже саме в цьому віці вчишся, зціпивши зуби, йти до мети.
«Давай, зупинися, пройдися…» Ні, я не такий. Я кажу — йди вперед, вчись страждати. В моєму світі такі правила.
Коли я повернувся до тренувань після операції на коліні, було дуже важко. Але я не звертав увагу на біль, я звик до нього. Я страждав все життя, так чи інакше. Я навіть трохи насолоджувався. Коли мені роблять тату 20 годин, я страждаю і насолоджуюся.
Проте Вінсенту було надто важко, Гелена пересадила його на електровелосипед, а сама пересіла на гірський байк. І ми добралися до місця призначення, без зупинок.
Наступного дня ми йшли пішки вгору. Хлопці в якийсь момент побігли, говорили, що я йду дуже повільно. Можливо, хотіли показати, які вони сильні, можливо — що ймовірніше — це був виклик мені. Їм потрібні виклики, як і мені.
Вони самі тренуються у залі вдома, в Стокгольмі. Дзвонять мені, просять дати програму тренувань на біговій доріжці.
Одного разу, коли я відновлювався, Вінсент поїхав зі мною до Міланелло. Я робив свої вправи, а він сказав, що хоче побігати полем.
«Ок, 30 ривків, від штрафного до штрафного».
Тренери з фізпідготовки зупинилися, дивлячись на нього: «Що він робить? Це ненормально».
Я пояснив: «Він тренується».
«Ага, але ж навіть гравці першої команди такого не роблять».
Підійшов Піолі: «Це самодисципліна. Гадаю, я знаю, хто його цьому навчив».
«Містер, мені немає різниці, хто це: Максі, Вінсент, Тео Ернандес. Якщо працюєш, то працюєш».
Ми на Ібіці. Я тренуюся, повертаюся на яхту. Дванадцята година.
Питаю у Гелени, де хлопці.
Вони сплять. О дванадцятій.
Кажу капітану не виходити в море.
Бужу Максі та Вінсента: «Взувайте кросівки, йдемо тренуватися. Маєте дві хвилини на збори».
Вони виходять, очі заплющені. Навіть не почистили зуби.
Знаходжу вулицю, де можна побігати. Рахую метри, відмічаю на землі старт і фініш.
«Кожного разу, коли дам сигнал, — біжіть».
Вони починають бігати. Максі старший, сильніший, у нього не виникає проблем. Молодшому складно, він не витримує ритм, притуляється до моїх грудей і каже: «Тату, не можу».
Я продовжую: «Три, два, один…»
Він біжить. Повертається. Нахиляється, руки на колінах.
Кажу: «Ти добре попрацював, Вінсент. Йдемо».
Ані поцілунків, ані обіймів. Лише: «Ти добре попрацював».
Тепер Вінсент знає — коли думаєш, що вже нічого не зможеш, можна довести діло до кінця. Якщо не йдеш по вогню, ніколи не дізнаєшся, як це.
Далі буде
© Adrenalina. Zlatan Ibrahimovic and Luigi Garlando. Переклад — Юрій Шевченко. 2022
ПІДТРИМАТИ ПЕРЕКЛАД:
Підписуйтесь на мій телеграм-канал ДжанлукаЛападула
